Вітаємо на офіційному порталі Рождественської сільської ради

СІЛЬСЬКИЙ ГОЛОВА

РИБАК ЗОЯ ВАСИЛІВНА

          Любити свій рідний край нам досить легко. Його є за що любити. Та на думку Максима Рильського: «Мало любити свій рідний край, його треба знати». Бо як говорив видатний російський письменник М.Чернишевський: «Можна не знати тисячі наук і бути освіченою людиною, але не знати історію свого народу може лише людина, нерозвинена розумово».

З історії про село Рождественське

Село Рождественське знаходиться на лівому березі річки Золотоношка, його територія в часи Київської Русі входила до Переяславського князівства/У роки Національно - визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648 - 1657 років) село входило до Переяславського полку. До 1709 року ці землі належали переяславському полковнику Івану Мировичу. Після Полтавської битви 1709 року цар Петро І віддає землі села графу Кантакузіну. Пізніше вони ввійшли у володіння княгині Барятинської.

Територія сучасного села Рождественське спочатку складалася з кількох хутірців: Гайворонщина, Мала Деркачівка і Вітровка. На початку XIX століття хутори об'єдналися й утворилося село під назвою Рождественське. Пояснюють таку назву тим, що новостворене село було охрещене на свято Різдва пресвятої Богородиці. У день цього свята церковний владика освятив місце, де повинна була будуватися сільська церква. Проте, цим планам здійснитися не судилось, бо у селян забракло коштів. В ті часи землі села належали двом поміщикам: одна частина - Катерині Керстін, інша - Деркачівка і Вітровка пану Олексію Сусаїну.

На сьогоднішній день територія хутора Гайворонщина - це частина вулиці Набережна, яка має народну назву - Керсунівка.

У травні 1851 року хутір Гайворонщину відвідала письменниця Марко Вовчок (22.12.1833 - 10.08.1907 pp.) з чоловіком, Опанасом Марковичем - колишній член Кирило-Мефодіївського товариства. Пани Керстіни жили дуже заможно. Катерина Іванівна полюбляла влаштовувати бали, на які приїжджали дуже відомі в окрузі люди. Значно відрізнялося життя простих людей, які жили на хуторі Гайворонщина. За спогадами, записаними від учительки Сахно Ніни Панасівни, яка народилася 1904 року і проживала у селі Рождественське, робочий день розпочинався зі сходом сонця. Годинників на той час не було. Лише пізніше з'явилися так звані ходіки, які вішали на стіну. Також люди не знали електросвітла. Тому, коли на небі з'являлися перші зорі, то починався вечір. У домівках для освітлення приміщення користувалися свічками. Довгими зимовими вечорами жінки займалися вишивкою, пряли полотно. Так і минав час у затишній оселі, яка, хоч і була зовсім невеличкою, проте, найріднішою. Адже тут зростали і проживали близькі серцю люди - діти, батьки. Сім'ї були великими, інколи навіть більше десяти осіб. Та, незважаючи на це, всі поміщалися в рідній невеличкій хатині, де для кожного знаходився куточок. Обов'язковим атрибутом кожної хати була піч, яка й обігрівала, й годувала. Посередині домівки висіла колиска, в якій зростало не одне покоління дітей. Хатня обстановка була найпростішою. Тут можна було зустріти такі меблі, які власноруч виготовляли з дерева: лава, на якій сиділи, піл, на якому спали, шкаф-судник для посуду, стіл, скриня для одягу. В одному з кутків висіла ікона, перед якою молилися Богу. Пізніше на стінах почали вішати фотографії, портрети. Але найголовнішою окрасою хати були рушники. Люди, які належали Керстіним, працювали на пана. Два дні на тиждень вони в'язали йому снопи, а на третій день - собі. Коли настали революційні часи і панів почали вигонити з власних маєтків, то обурена пані Катерина Керстіна на прощання з кріпаками сказала: «Хай собаки зараз лізуть у наші вікна, але полізуть і у ваші», - говорить у своїх спогадах Горенич Параска. Після цього панська родина виїхала за кордон. А маєток перейшов у власність громади хутора.

Поряд   із землями Керстіних був хутір Мала Деркачівка, яким володів сотник пан Сусаїн. За цю землю і людей, які тут проживали, він заплатив немалі кошти у земську казну. Власне саме цей хутір почали називати Різдвяне, а потім Рождественське. Кордоном між цими територіями був невеликий яр. Саме на цьому кордоні сьогодні знаходиться подвір'я школи. Інформацію про пана Сусаїна записали з розповіді жительки села Рождественське Бован Анастасії Павлівни. Вона розповідала, що пана звали Олексій Лук'янович. Дружина його -Ольга Никифорівна - була родом з міста Золотоноші, яка спочатку служила в пана, а потім вони одружилися. Згодом пані керувала роботою на полях. Панське подружжя мало дочку Марію. Вона навчалася в Золотоноші, а потім вийшла заміж за радянського комісара Григорія Шульгу. Коли встановлювалася Радянська влада, то у 1923 році подружжя виїхало в Київ. Вони мали двох синів: Вадима і Ростислава. Пану Сусаїну належало значно більше землі, ніж Керстіним. До них входила територія, де сьогодні знаходиться вулиця, яку по-народному називають Новоселиця. Проте, якщо б ми повернулися у часі трохи назад (понад сто років тому), то помітили б наступну картину. Поселення знаходилося спочатку на тій території, де сьогодні, зліва понад дорогою, що веде до села Верхня Згар, розкинулися поля. Тут знаходився хутір Вітровка, де було 20 селянських дворів. Саме це поселення пан переносить ближче до берегів річки Золотоношка. Першими переселилися родини Швидких, Лисенків, Павленків, Жалів. Спочатку тут де-не-де, нагнувшись до землі, стояли маленькі хати, покриті соломою, з трьома чи чотирма віконцями. Зустрічалися й землянки, де селяни тримали корів і іншу домашню худобу. Інколи двір був огороджений тином. Але побачити таке можна було дуже рідко. Лише заможні люди могли дозволити собі таку огорожу. У бідніших селян двори були обставлені латами, а інколи не мали й того. Згодом ці панські землі почали купляти люди. Вулиця поступово забудовувалася. Оскільки будівлі були порівняно новими, той й назвали цей куток - Новоселиця.

Пан мав великий сад, де росло багато слив, вишень, а також осик та берез. Неподалік якого знаходився став, обсаджений квітами, де водилося багато риби. З іншої сторони саду була заболочена річка Золотоношка. Тут добували торф. У Сусаїна було півтори тисячі гектарів землі. Вирощували в основному жито, пшеницю. Також пан мав велику свино- і птахоферму. Крім цього, тримали чимало корів, волів, робочих і виїзних коней. Була в господарстві й парова машина.

У пана Сусаїна люди працювали цілий тиждень, лише у неділю відпочивали. Роботи були сезонними. Але коло квітів трудилися цілий рік. Коли починався сезон косіння сіна, хлопці охоче, співаючи, йшли на роботу. Бо коли пан запрягав коней у гарбу, набирав карман грошей, горілки, приїжджав і по закінченні роботи усім наливав по чарці. Згадували Олексія Лук'яновича, як добру людину, а пані Ольгу Никифорівну -навпаки - скупу жінку в окулярах.

У 1887 році у Російській імперії був проведений Перший загальний перепис населення. За його даними у селі Рождественське нараховувалося 72 двори, у яких проживало 413 осіб: 203 чоловіків і 210 жінок.

За результатами Третього подвірного перепису від 1910 року село Рождественське належало до Драбівської волості. Господарських дворів було 69, селянських - 67, населення - 430 осіб, землі - 865 десятин.

Землями пана Сусаїна проходила залізниця. Пізніше Олексій Лук'янович продав землі, які знаходилися далі за нею. У 1917 році пана було вигнано з села. Він переїхав жити до міста, де мав два будинки. Один з них він віддав інвалідам.

Панське майно в селі взялися ділити люди. Всю худобу поділили порівну. Старостою села на той час був Швидкий Петро, він і роздав землю селянам.

Після вигнання панів селяни деякий час були самі собі господарями. Оскільки з'явилася власна худоба, реманент, то вони власноруч обробляли землю. У жовтні 1928 року пленум ЦКЛКСМУ, розглянувши питання про участь комсомолу в колективізації, зобов'язав всі комсомольські організації прийняти участь в колективізації сільського господарства. Тому на хуторі Гайворонщина у цьому ж році утворився перший колгосп «Світло». Деякі жителі села добровільно віддавали своїх коней, волів, плуги, мотики. Тих, хто не хотів йти до колгоспу, розкуркулили і вигнали за межі України. Першим головою колгоспу став Старуха Пивон Порфирович. Були в селі і активісти. Пацюк Софія Самойлівна, Божко Агафія Митрофанівна - працювали у правлінні колгоспу. Ткач Максим Сергійович разом з іншими активістами докладали максимум зусиль для зміцнення першого колгоспу у Гайворонщині, де першу сільську раду очолював Сахно Трохим Кіндратович. В цьому господарстві вже була молочнотоварна ферма (спочатку корів доїли вручну), птахоферма, свиноферма. До появи перших тракторів (приблизно 1932 року) землю вручну орали плугами, у які запрягали волів. Сіяли також вручну. Основними посівними культурами залишалися жито й пшениця, але крім них ще вирощували ячмінь, гречку, просо, а також буряки і картоплю. З появою тракторів краще почали оброблятися землі, підвищувалася врожайність.

У селі Рождественське (спочатку так  називали лише хутір Мала Деркачівка) у 1929 році була організована комуна, якою керував Косенко Михайло Сергійович, а в 1930 році був організований колгосп «Приклад». Саме тоді у центрі села були збудовані магазин і клуб (1928 - 1929рр.).Частина сільськогонаселення,         зокремабіднота,добровільновступала до колгоспу,проте, були й такі, які нерозуміли      політикиколективізаціїівідмовлялисявступати. За роки Радянської влади багато бідних селян одержали землю, їх господарства перетворювалися в середняків, а було й таке, що їх називали куркулями. На селянські господарства в той час накладали великий план продажу хліба державі, а коли в селянина вже не було чого здавати, його звинувачували в антирадянській діяльності, що він зриває виконання плану хлібозаготівель, заарештовували й судили, а потім виселяли на Соловки, Вологду, Сибір...

Також у цей період діяла школа, яку колгосп організував у 1929 році. Проте, перша згадка про навчальний заклад на території села Рождественське відноситься до 1887 року, коли тут було відкрите Деркачівське однокласне сільське народне училище, у якому навчалося 42 учні, в тому числі 34 хлопчики та 8 дівчаток. Вчителем працював Іван Тимофійович Злобенцов, заробітна плата якого становила 180 карбованців. На училище відпускалося від земства 200 карбованців і 100 - від сільської общини. При училищі був хор із 20 осіб.

1914 рік ознаменувався для села Рождественське відкриттям двохрічної земської школи. Як відомо, у ній навчалося 32 учні. Школа знаходилася у приміщенні сільської хати. Старші діти ходили навчатися в село Мехедівку. Там була восьмирічна школа.

Сільська приходська школа була заснована з приходом радянської влади у 1920 році. Першим її директором і вчителем був Балюра Антон Павлович, який був дуже вимогливим і суворим. Він мав велику дерев'яну лінійку, якою бив по долонях за кожну провину або невивчений урок. Спочатку школа була з трьохрічним терміном навчання. Учнів було мало, бо ходили в основному діти багатих людей, і той, хто мав хоч якусь можливість одягнутися, бо люди жили дуже бідно. Опалювали школу соломою, яку завозили батьки учнів. Така школа проіснувала до 1929 року.

А коли був створений колгосп, то він повністю взяв на утримання учнів школи. Школа знаходилася на місці поміщицького маєтку. Топити почали дровами. Приміщення школи обгородили. Навколо росли великі дерева і кущі, що милували око. Діти були забезпечені гарячими сніданками. Класів стало сім, школа почала називатися семирічною. У 1929 році навчання стало загальнообов'язковим. Більше дітей почало відвідувати школу. Учні підручниками не були забезпечені. Траплялося так, що однією книжкою користувалося двоє-троє учнів. Кількість учнів у класі вже сягала 20-25. Директорами школи з 1929 року були: Литовченко Іван Самойлович, Власенко Григорій Маркіянович, Трокай Олександр Олександрович.

До війни в Україну чорною примарою ввірвалося ще одне лихо - страшний голодомор. Як відомо, голод 1932 - 1933 років був створений штучно, щоб зламати силу волі в людей, які не хотіли вступати до колгоспів, зробити їх покірними і до весни 1933 року завершити колективізацію селянських господарств.

У ці роки голодували й жителі села Рождественське. Проте, не всі. Були й такі, що в цей час навпаки - наживалися на знедолених людях. Діяв також на території села закон «про п'ять колосків». Особливо відчутним голод став взимку 1933 року. Хоча масово люди не помирали, проте такі випадки були.

Велика Вітчизняна війна не обминула села Рождественське. Коли ворожі війська наступали, рухаючись до Москви, у жовтні 1941 року проходили і нашими вулицями. Жителі села чим могли допомагали полоненим, які проходили їхніми вулицями. Хто що міг, виносили пораненим, схудлим, виснаженим важкою дорогою людям. На той час у селі діяла підпільна організація. Але знайшлися зрадники, які викрили це підпілля. Усіх членів організації розстріляли. Голову колгоспу - Старуху Пивона Порфировича - німці теж убили. І в цьому невеличкому селі німці встановлювали свої порядки, їх дуже боялись. В очах дітей, якими тоді були наші дідусі й бабусі, вони поставали страшними, жорстокими, бездушними істотами з рогами.

Оскільки майже всіх чоловіків було мобілізовано до лав Радянської Армії, то у селі залишалося переважно жіноче населення. Залишившись самими, молоді дівчата та старі жінки почали освоювати техніку - одну машину і кілька тракторів. Першими трактористками були Горенич Марія Федорівна і Жало Марія Іванівна.

Минав час. Перемога невпинно наближалась. І хоч ніхто нічого не говорив, але всі це відчували. Було 23 жовтня 1943 року. Наближався вечір. Було чути як десь здалеку лунають вибухи. 1 раптом в болото скинули бомбу. Це був якийсь знак. А в цей час кілька німців перебували в приміщенні школи. І ось коли наступного дня рано-вранці в село заїхав бронетранспортер, вони відразу залишили це місце. Але перед цим підпалили парти, від чого школа зазнала тяжких руйнувань. А визволителі, які рухалися на бронетранспортері зі сторони Драбова, розпитували дорогу до Черкас. Місцеві жителі з великим задоволенням провели воїнів до Великого Хутора. А через кілька годин селом рухалися радянські війська, які несли радість кожному: від малого до старого. І лише за селом було вбито два офіцери. Вони загинули від рук фашистів, які переховувалися на березі річки Золотоношка за буграми. Згодом воїнів поховали в селі. А пізніше переховали в с. Верхня Згарь. Сьогодні там височить їх пам'ятник. А щороку, на 9 Травня, тут, як і у селі Рождественське, збирається сільська громада, щоб відзначити чергову річницю Перемоги.

Одразу ж по закінченні Великої Вітчизняної війни населення села з новими силами взялися відбудовувати зруйновані німцями колгоспні комори та інші господарські споруди. Запрацювала і школа. З 1946 року вона мала 4 класи, називалася -початкова. Завшколою до серпня 1961 року був Внучко Серафим Іванович.

У 1946 року - відкрито філію Вершинозгарської семирічної школи. Семирічну освіту здобули 321 житель села.

У 1950 році хутір Гайворонщина об'єднується з селом Рождественське. З
цього року починається спільне ведення господарства. До цього об'єднання
входить також і село Верхя Згарь. Спільний колгосп починають називати
«Україна».       Головою колгоспу став Горбатенко       Григорій.  Таке господарство протрималося до 1954 року, а потім Верхня Згарь від'єдналась. З 1960 по 1962 роки Рождественський колгосп діяв спільно з сусіднім Михайлівським. А в 1973 році знову відбулося об'єднання з Верхньою Згаррю. Новоутворений колгосп, який називався «Зоря комунізму», проіснував до 1990 року. Після цього самостійне Рождественське колективне господарство називалося «Маяк».

Діяла в радянські часи й школа. У 1961 році її реорганізовано у восьмирічну. Директором з 1961 по 1969 рік був Митянський Василь Маркіянович. У 1968 році на честь 50-річчя існування радянської влади було збудоване нове приміщення школи, в якому і на сьогоднішній день проводиться навчання дітей. Також у той рік збудували дитячий садок, контору і новий магазин.

Корифей театральної сцени, народний артист України - Павло Іванович Загребельний (1934 - 1997 рр.)народився 22 червня 1934 року в селі Рождественське.

Особи, які працювали на посаді директора Рождественської школи

1920 - 1929 рр. - Балюра Антон Павлович

1929 - 1946 рр. - Литовченко Іван Самойлович, Власенко Григорій

Маркіянович, Трокай Олександр Олександрович 1946 - 1961 рр. - Внучко Серафим Іванович 1961 - 1969 рр. - Митянський Василь Маркіянович 1970- 1971 рр.-Петрик В.І.

1972- 1973 рр. - Титаренко Марія Павлівна

1973- 1994 рр. - Крикун Юрій Анатолійович 1994 - 2000 рр. - Баштан Василь Павлович

2000- 2015р. - Власенко Надія Василівна

Особи, які працювали на посаді голови колгоспу у селі Рождественське

 

1947-

1949 рр.

- Сухомудренко Олександр Іванович

1949-

1950 рр.

- Новак Карло Архипович

1950-

1954 рр.

- Горбатенко Григорій

1954-

1955 рр.

- Новак Карло Архипович

1955 -

1957 рр.

- Добробог Григорій Харитонович

1957-

1959 рр.

- Піскун Михайло Сергійович

1959-

1960 рр.

- Кузьменко Павло Іванович

1960-

1962 рр.

- Клименко Микола Данилович

1962-

1964 рр.

- Барвет Микола Явдокійович

1964-

1972 рр.

- Різник Микола Мусійович

1972-

1973 рр.

- Герасименко

1973-

1976 рр.

- Ткаченко Василь Лукович

1976-

1978 рр.

- Бердник Михайло Остапович

1978-

1979 рр.

- Кучерявий Микола Миколайович

1979 -

1981 рр.

- Рацкж Алім Федорович

1981-

1983 рр.

- Кобрушко Василь Іванович

1983-

1985 рр.

- Телепа Федір Іванович

1985-

1990 рр.

- Кролевець Борис Іванович

1990-

1994 рр.

- Криворот Василь Васильович

1994-

1995 рр.

- Кролевець Борис Іванович

1995-

1996 рр.

- Крикун Юрій Анатолійович

1996-

1998 рр.

- Власенко Микола Володимирович

Т.М. Сириця

"Рождественське, історія села з народних уст"

Драбів, 2011 р.